У Кропивницькому в бібліотеці імені Дмитра Чижевського панувала затишна, але водночас глибоко інтелектуальна та натхненна атмосфера. У рамках 56-го Всеукраїнського свята театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти» тут відбувся мистецький діалог «Театральна культура України. Український історик і теоретик театру Ростислав Пилипчук». 

Нагодою для зустрічі стало 90-річчя від дня народження видатного дослідника, який присвятив усе своє життя вивченню історії українського драматичного театру — його періодизації, постатям та термінології.   

Завдяки сучасним технологіям до розмови наживо долучився доктор мистецтвознавства, професор, академік НАМУ, режисер і педагог Олександр Клековкін. Його фаховий аналіз та глибокі міркування задали тон усій дискусії. Особливо символічним стало нагадування про особистий зв'язок науковця з Кропивницьким, адже свої перші режисерські кроки він робив під крилом видатного місцевого режисера Івана Казнадія, який свого часу здійснював гучні постановки й на сцені Київського театру імені Івана Франка. 

Спікерка заходу — кандидат мистецтвознавства та музична критикиня Ірина Сікорська — вдало доповнювала академічний виклад, розповідаючи про складні фактографічні дослідження дуже життєво, емоційно та зрозуміло для кожного слухача.   

Разом із науковцями присутні пройшли довгим і драматичним шляхом української сцени — від давніх вертепів до «золотої доби» Кропивницького та Тобілевичів. Під час цієї інтелектуальної мандрівки спікери розкрили цілу низку фундаментальних наукових відкриттів, які кардинально змінюють уявлення про українську культуру.   

У науковому світі Ростислава Пилипчука недарма називають «служителем його величності Факту». На противагу радянській традиції, яка зводила театрознавство до ідеологічної критики та оціночних суджень, Пилипчук повернув науці глибокий філологічний аналіз, абсолютну повагу до джерел і скрупульозну роботу з архівами. 

Завдяки його працям історію українського вертепу та театральних вистав було розширено та посунуто у глибину віків більш ніж на століття назад — аж до 1591 року, коли виконувалася знаменита «Просфонема».   

Пилипчук володів винятковою науковою сміливістю. Попри те, що Іван Франко був для нього беззаперечним авторитетом, Ростислав Ярославович не боявся вступати з ним у відкриту полеміку. Дослідивши тексти польського етнографа Ізопольського, він довів, що Каменяр поставився до першоджерел дещо неуважно, і цим викриттям Пилипчук зняв давній бар'єр стереотипів та заново відчинив двері для дослідників українського вертепу. 

Окрім того, науковець послідовно відстоював вживання терміна «професіональний театр» як стабільної інституції та пропонував вести відлік історії нашої професійної сцени не з 1882 року, а ще з 1819-го — від полтавського театру Івана Котляревського.   

Окрему увагу під час заходу приділили новим монографічним працям Олександра Клековкіна. Зокрема, учасники обговорили його книжку «Мізансцена. Марко Кропивницький», у якій автор зібрав і типологізував усі авторські та режисерські ремарки Кропивницького — від нюансів інтер'єру та тону вистави до психологічних зображень бійок, божевілля та людських пристрастей.   

А справжнім смисловим акцентом дискусії стала презентація дослідження Клековкіна «Театр корифеїв. Деконструкція». Науковці підкреслили, що сьогодні, в умовах повномасштабної російсько-української війни, теми Емського указу та Валуєвського циркуляру перестали бути сухою історією. Вони сприймаються як гостра сучасність, адже після століть тиску ситуація загострилася до відкритого екзистенційного протистояння, де вибір стоїть чітко: або ми вистоїмо і збережемося як суб'єктна нація, або нас не буде взагалі.   

Важливою складовою зустрічі була й презентація двотомного видання «Театральна культура України: матеріали до історичного словника», створеного Олександром Клековкіним у співавторстві з Юлією Бентією та Світланою Кулінською. Цю вагому працю офіційно висунуто на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2026 року. 

Особливо зворушливим моментом вечора став подарунок від Олександра Клековкіна, який передав у фонд бібліотеки Чижевського примірники своїх нових наукових видань. Уже незабаром ці рідкісні книги поповнять експозицію у відділі мистецтв, де з ними зможе ознайомитися кожен охочий.   

Для кожного, хто живе в Кропивницькому, знати історію театру — це природна потреба, адже вона пульсує поруч із нами на кожному кроці. А «Вересневі самоцвіти» тривають, залишаючи по собі не лише яскраві вистави, а й глибоке усвідомлення нашого коріння.   

З фундаментальною добіркою видань присвячених театру «Драматургічна спадщина корифеїв у фондах ОУНБ імені Дмитра Чижевського», можна познайомитись на виставці у відділі рідкісних та цінних видань книжкового серця краю.